Вівторок, 24.10.2017, 12:27
Вітаю Вас, Гість
Головна » Файли » Корисні поради

Вірш "Мамині молитви"
13.04.2013, 17:01
З доріг, які давно в житті обрані
Лише одна веде нас до Христа.
Цей шлях - молитва, що нас вчила мати.
Стежина це терниста й непроста.

Моєї долі плутана дорога,
Губилась вже у прірві небуття,
І лиш молитва матері до Бога,
Мені вернула душу і життя.

Батьки мені частенько говорили:
"Лицем до Бога, синку, повернись,
Забудь вино, не трать даремно сили,
І будь таким, як ми - щодня молись."

Але вино, компанії, розваги,
Мені були милішими завжди,
Батьківських слів не брав я до уваги,
Цурався неба, церкви, як біди.

Молитись я просто ненавидів,
Про Бога навіть чути не хотів.
Час пролітав на сірих крилах злиднів,
Я не лічив одноманітних днів.

Та не забуду день один навіки,
Цей день страшний - мій батько помирав,
Закрили сльози мамині повіки,
А я стояв і п'яно реготав:

"Ну де ж твій Бог? Чому не допоможе,
Де твій зцілитель, чому ти не встаєш?
Загнешся ти, як всі, на смертнім ложі,
І, як усі, в сирій землі згниєш."

Всміхнувся батько і промовив тихо:
"Я ще живий, а ти давно мертвець...
Та вже недовго. Скінчиться це лихо,
Й тебе до себе забере Творець."

По смерті батькові молилась мати
За наші душі - батькову й мою.
Ці сльози мамині я буду пам'ятати
До самого життя свого краю.

Але тоді ці сльози викликали
У мене злість і ненависть страшну,
І от якось, як нерви мої здали,
Я кинув дім і й пішов в пітьму нічну.

І я пірнув в "свободу" просто з мосту,
Тепер я вільний в думці і в ділах.
Я ще не знав тоді: життя - короста,
Як легко можна забруднитись у гріхах.

Життя мене, як тріску закрутило
У вирі суєти, гріхів і зла.
Я пив, як всі, допоки були сили,
І на плечах трималась голова.

Вина - це зло і джерело розпусти,
Не одного згубило вже давно,
Життя для мене стало наче пустка,
Я з джерела не пив, а пив вино.

В моїй душі розпуста так розквітла,
Що я немов сліпий в болото йшов,
І й не помічав, що поруч було світло,
Я падав, піднімався, далі йшов.

Я чув себе, як звірина в капкані,
Від розпачу я мало не ревів,
Та ось якось у тім жахливім стані
Краянина неждано я зустрів.

І я згадав село, і батька й маму,
І сумні очі у сльозах,
Налив собі у склянку двісті грамів,
І й спитав його з бравадою в словах:

"Ну що? Мене ще мама пам'ятає?
Чи може вже навіки прокляла?
Хотів навідатись, та часу все не маю,
Завжди якісь затримують діла."

"Твої діла я дуже розумію.
Не гірше, ніж про це ти знаєш сам.
Не вухом слухай - серцем, якщо вмієш,
Чи може мати сина проклясти?

Коли ти втік, твоя матуся бідна
Аж посивіла вся від горя і біди.
І кожен день допізна, доки видно,
Все виглядала чи не вернеш ти.

До неба руки мати простягала,
Молилася за тебе знов і знов.
В її очах надія не згасала,
А в серці жила віра і любов.

Коли ж в ногах не стало сил останніх,
То решту сил черпнула з серця дна
І добровільним ланцюгом чекання
Вона мене за тебе прийняла."

Від слів його зірвалася куртина,
Що відділяла світло від пітьми,
Відкрились очі - жде матуся сина,
А він з чужими бавиться людьми.

Я обірвав розмову на півслові,
Лише коротке кинув: "Прощавай!"
Не було більше вести про що мову,
Кричало серце - швидше поспішай.

Неначе молот бив мене по скронях
Коли я вскочив в поїзд на ходу.
Я задихався в темному вагоні,
Що стріну дома - радість чи біду?

І ось зупинка, станція знайома,
Веде дорога звідси до села,
Колись по ній мене малого з дому
За руку мама в білий світ вела.

Тепер вертаюсь я мов божевільний,
Чого ж мене цей білий світ навчив?
Я мав свободу, гроші - я був вільний,
Та долю я свою в вині втопив.

Дорога повз мовчазний цвинтар вела,
Я пригадав: Тож батько тут лежить!
Я відшукав закинуту могилу,
Спімнувши ту останню мить.

В гіркім риданню впав я на коліна
І й поцілував холодний, мокрий хрест.
"Прокинься батьку, встань із домовини,
Ти був правий - прогнив мов труп я ввесь.

Але тепер тебе я заклинаю
Повірити в останній раз мені,
З минулого назавжди я вертаю,
Хай згине все, як у жахливім сні.

Спокутуюсь з турботою про маму,
Тепер вона не знатиме біди,
Поверну борг своїми я руками
І спрагненим вустам подам води".

І тут крізь сльози я побачив раптом
Ще один хрест і свіжий горб землі
І зрозумів з холодним в серці жахом,
Що вже ніхто не жде мене в селі.

Лиш тільки синє небо свідком було
Як я безсило на могилу впав,
В якій навіки матінка заснула
І замість мами землю цілував.

"Моя єдина! Що ж ти не діждалась?
Де порятунок я тепер знайду?
Твоє життя так рано обірвалось,
Я ж сирота, без тебе пропаду"

Раптово вітер подихом осіннім
Приніс слова, що серцем я почув:
"В молитві, синку, знайдеш ти спасіння!"
І я до неба руки простягнув.

З тих пір живу я з Господом Ісусом
І відчуваю мир в душі моїй
Хто би колись мене повірить змусив,
Що це і є вершина моїх мрій.

Сторінки мойого життя подерті,
Молитва матері перемогла.
В ній чудодійна сила й після смерті,
Бо з серця мати черпала слова.

І пам'ять цю що наскрізь пропіка,
Не руште навіть добрими руками,
На серці камінь - ноша не легка,
Але чи легше коли серце - камінь.
Категорія: Корисні поради | Додав: Stepan
Переглядів: 2661 | Завантажень: 0 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]