Понеділок, 24.04.2017, 18:04
Вітаю Вас, Гість
Син самотньої матері народився в низинній місцині. Зростав в іншому поселенні, де працював столяром, аж до тридцятого року життя. Наступні три роки ходив по землі, навчаючи.
Не написав жодної книжки.
Ніколи не обіймав громадської посади.
Не мав власної родини чи дому.
Не закінчував університету.
Не віддалявся далі, як на тридцять кілометрів від місця свого народження.
Ніколи не досягав того, що можна назвати успіхом.
Не мав жодних рекомендаційних листів, лише себе самого.
Йому виповнилось тридцять три роки, коли суспільство збунтувалось проти Нього. Його друзі втекли. Сам же був проданий ворогам й засуджений неправедним судом. Його прибили до хреста між двома злочинцями. Коли помирав, виконавці вироку грали в кості на Його одежу, єдину власність, якою володів на землі. Коли помер, поклали Його до гробу, який Йому з милости уділив товариш.
Третього дня ця могила була порожня.
Минуло двадцять віків, і оце сьогодні Він є центром світової історії.
Ніщо так не змінило людського життя на землі: ані військові походи, ані маневри флотів, ані парламентські наради, ані короновані особи, мислителі чи науковці разом узяті - як це одне самотнє існування.


(Короткі історії для душі. Бруно Ферреро)